Ліщинер Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліщинер Михайло Іванович
Народження 23 квітня 1912(1912-04-23)
Тирасполь, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть 29 жовтня 1992(1992-10-29) (80 років)
  Львів, Україна
Поховання Янівський цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, портрет, пейзаж і натюрморт
Навчання Кам'янець-Подільська художньо-промислова школа (1930) і Київський державний художній інститут (1941)
Діяльність художник
Вчитель Волокидін Павло Гаврилович
Відомі учні Холоменюк Іван Олександрович
Працівник Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва
Член Спілка радянських художників України
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня

Михайло Іванович Ліщи́нер (нар. 23 квітня 1912, Тирасполь — пом. 29 жовтня 1992, Львів) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1940-х років.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 23 квітня 1912 року в місті Тирасполі (нині Молдова). 1931 року закінчив Кам'янець-Подільську художньо-промислову школу; 1941 року — Київський художній інститут, де був учнем Павла Волокидіна. Брав участь у Німецько-радянській війні, служив у саперних частинах. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985 року)[1].

Упродовж 1947—1954 років викладав на кафедрі живопису Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. У 1954—1972 роках працював у Художньому фонді, потім на творчій роботі. Мешкав у Львові в будинку на проспекті Леніна, № 41, квартира № 32. Помер у Львові 29 жовтня 1992 року. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював в галузі станкового та монументального живопису. Створював портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні композиції, настінні розписи. Серед робіт:

  • «Спомин. Тут поховано серце Михайла Ку­тузова» (1947);
  • «Щастя» (1957);
  • «Натюрморт з оселедцем» (1959);
  • «Поети» (1966);
  • «Повернення» (1966);
  • «Біля дзеркала» (1968; 1980);
  • «Бережіть мир» (1969);
  • «Мелодія» (1970);
  • «Автопортрет» (1976; 1990);
  • «Дівчина з казки» (1981);
  • «Лихо пияц­тва» (1981);
  • «Натюрморт із червоною рибкою» (1981);
  • «Натюрморт із квіткою» (1981);
  • «Евакуація» (1982);
  • «Циганка» (1984);
  • «Містечко» (1986);
  • «У сім'ї» (1986);
  • «Кераміка» (1987);
  • «Сон у зоряну ніч» (1988);
  • «Відпочинок» (1988);
  • «Дівчина» (1988);
  • «Цирк» (1989);
  • «Застілля» (1989);
  • «Блазень» (1989);
  • «Очікування» (1989);
  • «Натюрморт зі статуеткою» (1989);
  • «Пісня» (1989);
  • «Вечір» (1989);
  • «Шахісти» (1990);
  • «Індія» (1990);
  • «Побачення» (1990);
  • «Весілля» (1990);
  • «Мадонна» (1990);
  • «Силач» (1990);
  • «Павло Волокидін» (1990);
  • «Орнамент» (1990);
  • «Більярдист» (1990);
  • «Натюрморт із лимоном» (1992);

Співавтор серії розписів у Шевченківському залі Львівського університету — «Герої Шевченкових творів», «Минуле і сучасне українського народу» (обидві — 1960, разом із Петром Козіним, Віктором Никаноровим, Клавдією Ошевою, Веніаміном Сіпером, Юрієм Щербатенком, Олександром Сухоруковим).

Брав участь у республіканських виставках з 1947 року. Персональні виставки відбулися у Кишиневі у 1969 році, Львові у 1970, 1972, 1982, 1987, 1991 роках, посмертні — у Львові у 1993, 1997, 2004, 2009, 2011 роках, Києві у 2011 році, Хмельницькому у 2012 році.

Деякі роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Національному музеї у Львові, Хмельницькому художньому музеї (24 полотна, 11 з яких автор ще за життя подарував музею)[2], Національному музеї образотворчого мистецтва Республіки Молдова у Кишиневі, а також у приватних колекціях України, Росії, США, Німеччини, Ізраїлю, Великої Британії[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]